150 років від дня народження Василя Стефаника

14 травня 1871 року в селі Русів (нині Івано-Франківська область) народився видатний український письменник-новеліст, громадський і політичний діяч, депутат австрійського парламенту від Королівства Галичини і Володимерії — Василь Стефаник

Про це повідомляє НАРАЗІ.МЕДІА.

Василя Стефаника називали по-різному: і Володар селянських дум, і Мужицький Бетховен, і Співець мужицької душі, проте сам він вважав себе Великим страдником, Листочком білої берези на сміттю.

Освіта

Навчався у Русівській початковій та Снятинській міській школах, потім в польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі. Там майбутній письменник спіткав багато знущань.“Здається мені, що я був би зовсім іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв”, - писав Василь Стефаник в “Автобіографії” про те як сміялися з нього поляки. 1890 року через участь у «Покутській трійці» — таємному творчому об’єднанні духовно близьких митців-земляків, Стефаник був виключений з Коломийської гімназії. Освіту продовжив у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йозефа. Тут майбутній письменник знову поринув у громадсько-культурну роботу — вже як член селянської «Українсько-руської радикальної партії». Потім вступив на медичний факультет Ягеллонського Університету в Кракові. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною «вийшло діло без пуття».

Стефаник і дім розпусти

“Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий.

З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили.

І я ходив тихонько, як біленький кіт.

Я чув свою підлість за тихий хід, і кров моя діточа з серця капала.

А спав я у наймленій хаті посеред брудних туловищ, сплетених розпустою.

Листочок білої берези на сміттю.” — так Василь Стефаник згадає епізод з життя, коли  у другому класі Коломийської гімназії тато поселив його на квартирі “якогось Томаша”, де він спав на кухні, а у двох кімнатах мешкали “якісь панночки, до яких приходили і вдень, і вночі мужчини”.

Літературна діяльність

Літературна спадщина Василя Стефаника вміщується в 1 том, проте це твори вищого ґатунку, кожне слово у них містке та багатогранне. “Коротко, сильно і страшно пише ця людина”,— говорив Максим Горький.

Дебютував письменник 1890 року статтею “Жолудки наших робітних людей і читальні (Зі Снятинського)”, проте підписав твір не власним ім’ям, а псевдонімом Василь Семенів.

Перша збірка новел — «Синя книжечка» (1899) принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська. 1900 року опубліковано другу збірку новел - “Камінний хрест”, а 1901-го побачила світ збірка  “Дорога”, пройнята винятково національною проблематикою.

У січні 1930 Стефаника прикував до ліжка параліч правої частини тіла, проте він не залишив письменництва: твори під його диктування записував син. (останній твір він продиктував 1933 року, а 7 грудня 1936 року серце письменника зупинилось).

Стефаник і СРСР

Зважаючи на великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, уряд СРСР 1928 року назначив йому персональну пенсію, проте 1933 року Стефаник  відмовився від неї, адже не хотів брати кошти з рук, причетних до штучно створеного голоду та переслідування української інтелігенції. Дізнавшись про це, Митрополит Андрій Шептицький назначив йому пенсію від УГКЦ, яку Стефаник попросив видати йому дрібними монетами, які роздав бідним з проханням помолитися за упокій душ, померлих за часів Голодомору.

Після відзначеного 50-го ювілею Василь Стефаник написав листа у журнал “Світ” з подякою до всіх, хто привітав його. Прикметно, що імена, зазначені у листі, радянська влада пізніше заборонила згадувати, а сам лист за часів СРСР виданий з певними правками: виглядало, ніби письменник звертається виключно до представників Радянської України і дякує їм.

До речі, сам письменник говорив: “Не люблю тих ювілеїв, бо ювілеї — то смерть”.

Вшанування пам’яті до 150-річчя

До ювілею Василя Стефаника випущено пам’ятну монету номіналом 2 грн з серії “Видатні особистості України” (наклад — 35 тис. шт). Монета ввійшла в обіг 12 травня.

15 травня о 18.00 у Довженко-Центрі покажуть фільму Леоніда Осики “Камінний хрест” (1968), а 14 травня о 20.00 в Маріїнському парку у літньому театрі “Мушля” відбудеться театральний перформанс “Найліпше з мойого серця” на основі новел та листів Василя Стефаника.

Романова Тетяна для Наразі.Медіа.

Нагадаємо, що в Україні з’явиться новий університет.